В аудиторіях живе чекання
Швидко спливає час. Ось уже більш, як місяць, студенти Рівненського інституту Київського університету права перебувають на карантині, таким чином убезпечуючи себе і близьких від короновірусної інфекції. Небезпека залишається, відповідно нікого не минає відчуття тривоги за завтрашній день.
Кожен усвідомлює власну міру відповідальності за все, що має бути, за перспективи, які, здавалося, були так близько. Бо гірше будь-якого вірусу, відчуття безпорадності та песимізму. Добре, що його немає, натомість є твереза оцінка ситуації, що склалася. Тому безпосередній діалог замінений активним спілкуванням онлайн, а лекційні та семінарські заняття ‒ активними студіями матеріалів, надісланих викладачами. Під їхнім керівництвом (знову ж таки онлайн) виконуються непрості завдання, множаться знання і досвід. Непросто? Так. Але поки що інших варіантів не існує.
А ще є непереборне відчуття зустрітися у затишних аудиторіях, які стали знаком активного студентського життя, їх живої реальності. Власне й самі аудиторії мовби ожили і набули статусу архіважливого середовища, у якому формується особистість.
З непереборною силою кличуть до себе дві конференційні зали (тут ще відбуватимуться заходи всеукраїнського і міжнародного масштабу), зала судових засідань, де на парах з юридичних дисциплін незмінно розігруються різні проективні судові ситуації, а на заняттях з риторики проводяться оксфордські дебати, спеціалізовані навчальні аудиторії (301‒ імені О. Малиновського, 311 ‒ імені М. Василенка, 302 ‒ імені Героїв Небесної Сотні, 306 ‒ криміналістики, 224 ‒ історії та ін.), які стали частиною життя кожного студента. Завжди відчинені двері кафедр (загальнотеоретичних дисциплін, спеціальних юридичних дисциплін, гуманітарних дисциплін), де готові надати кожному необхідну навчальну і методичну допомогу. Усе ще має бути: і численні майстер-класи, і зустрічі з авторитетними юристами, і мудре наставництво ректора КУП НАНУ Юрія Бошицького і директора Рівненського інституту Володимира Якимчука.
Ми переступимо поріг нашого інституту дещо іншими і в кратні рази будемо цінувати все, що для нас створено.