Майстер-клас академіка Юрія Шемшученка

У квітні цього року директор Інституту держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, академік НАН України Юрій Сергійович Шемшученко виступив з відкритою лекцією перед студентами Київського університету права НАН України. Вона стосувалася правових проблем розвитку міжнародного і національного космічного права. Нижче подаються фрагменти цієї лекції.

1.Тенденції розвитку міжнародного космічного права

Міжнародне космічне право розглядається нині як одна з галузей міжнародного права, сукупність норм і принципів, що регулюють відносини між державами та іншими суб’єктами у сфері космічної діяльності. Його базу складають п’ять основних міжнародно-правових актів, прийнятих під егідою ООН ще в 60-70-х роках минулого сторіччя: Договір про принципи діяльності держав з дослідження і використання космічного простору, включаючи Місяць та інші небесні тіла (1967 р., Договір з космосу); Угода про рятування космонавтів, повернення космонавтів і повернення об’єктів, запущених у космічний простір (1968 р.); Конвенція про міжнародну відповідальність за шкоду, завдану космічними об’єктами (1972 р.); Конвенція про реєстрацію об’єктів, що запускаються в космічний простір (1975 р.); Угода про діяльність держав на Місяці та інших небесних тілах (1979 р.). Саме у цих документах відображені основні міжнародно-правові принципи, що стосуються вивчення та освоєння космічного простору.
У подальші роки система міжнародного космічного права поповнилася низкою резолюцій Генеральної Асамблеї ООН, двосторонніми угодами (наприклад, Угодою між урядами України і Росії про співробітництво в сфері дослідження і використання космічного простору в мирних цілях 1996 р.), а також актами так званого м’якого права (наприклад, рекомендаціями Європейського космічного агентства).
При всій об’ємності міжнародного космічного права не можна не бачити, що воно на сьогодні не відповідає новим потребам практики. Справа в тому, що основні міжнародно-правові акти в даній сфері були прийняті на початку космічної ери – у 60-70-х роках минулого століття і виходили з того, що єдиним суб’єктом космічної діяльності є держава.
На початок XXI століття не лише зросла кількість космічних держав, але й розпочалася стрімка комерціалізація космічної діяльності. У цій галузі все активніше заявляють про себе приватні компанії, міжнародні неурядові організації та деякі інші недержавні суб’єкти. У сфері їх інтересів опинилися супутникові телекомунікації, дистанційне зондування Землі з космосу, питання клімату, космічної екології та медицини, космічного туризму тощо.
Зараз більшість великих міжнародних проектів здійснюється приватними компаніями, міжнародними неурядовими організаціями або носить змішаний характер. Виняток становить довгостроковий проект Міжнародної космічної станції, що реалізовується лише державами – членами Європейського космічного агентства, Канадою. Японією, Росією та США.
Приватнопідприємницький аспект космічної діяльності, однак, залишився за дужками міжнародного космічного права. Воно також страждає недостатньою узгодженістю, відповідних міжнародних актів і відсутністю стрижневого акта для даної галузі права. Системні зміни тут, як на мене, пов’язані з розробкою і ухваленням універсальної Конвенції ООН з космічного права типу Конвенції ООН з морського права 1982 р.

2. Співвідношення національного космічного права України з міжнародним космічним правом

Необхідно відзначити, що до проголошення незалежності України правовідносини з освоєння і використання космічного простору регулювалися виключно загальносоюзним законодавством. Одним із перших актів національного законодавства України став Указ Президента «Про створення Національного космічного агентства України» від 29 лютого 1992 р.
Нині вже досить розвинену систему цього законодавства складають декілька законів, укази Президента і постанови Кабінету Міністрів, а також акти Національного космічного агентства України. Основоположним серед них є Закон України «Про космічну діяльність» (1996 р.). Він визначає загальні правові засади здійснення космічної діяльності в Україні і під юрисдикцією України поза її межами.
Філософія нашого національного космічного законодавства зорієнтована на довгострокову перспективу і полягає в освоєнні космічного простору як унікального середовища для технологічного використання, наукових досліджень і забезпечення національної безпеки України. Його метою є: сприяння соціально-економічному і науково-технічному прогресу, підвищенню добробуту громадян; участь у вирішенні спільних проблем людства; розвиток космічної науки, техніки і космічних послуг, в т. ч. із зондування Землі; створення і підтримка космічними засобами сучасного інформаційного простору держави; участь у контролі міжнародних угод, що стосуються освоєння і використання космосу, учасницею яких є Україна, тощо.
Важливою правовою основою для розвитку міжнародної космічної співпраці України з іншими країнами є серія багатосторонніх і двосторонніх договорів у цій галузі. У рамках двосторонніх угод, зокрема, реалізуються міжнародні космічні проекти «Морський старт» і «Дніпро», зі створення ракетного комплексу «Циклон-4»на пусковому центрі «Алкантара» (Бразилія) та інші. Ці угоди фактично стати частиною національного космічного законодавства України, яке базується на загальновизнаних принципах міжнародного космічного права. Обидві ці системи складають єдину систему космічного права. Отже, вони повинні бути належним чином гармонізовані.